Чай || Все про напої...

Позиція на сайті: Головна

Безалкогольні напої

Чай

ЧАЙНИЙ ГРИБ

Раніше чайний гриб був «прописаний» майже в кожному будинку.

Цей, схожий на квас, напій часто подавали гостям, і він багатьом був до смаку.

Легенда

Багато століть тому жив-був у Китаї один імператор. Він був дуже хворий і не міг ходити – так у нього боліли ноги та опухли суглоби. Його навіть на спеціальних ношах носили. Хвороба ця називається подагрою і походить від неправильного обміну речовин. Наймудріших із мудреців покликав до себе імператор, але всі вони тільки руками розводили. А в народі ходили чутки, що імператор дуже багато нагрішив у своєму житті, от і розплачується тепер за це болісною хворобою. Коли імператор і не сподівався вже ні на що, привели до нього ще одного мудреця. Він сказав: Так, ти дуже грішний, але вже досить страждав від хвороби і спокутував свій гріх. Близький час твого зцілення. А ліки тобі принесе мураха». Із цими словами мудрець пішов. А імператор вирішив, що це черговий шарлатан, що нічим не може йому допомогти, а тому і придумав таку відмовку.

Та одного разу, коли він пив чай, у його чашку заповзла мураха. Спочатку імператор хотів розчавити нахабну мураху, котра залізла в чай до самого імператора, але ж раптом згадав слова мудреця. «То може, ти принесла мені ліки?», – глумливо запитав він у мурахи. І на його величезний подив, мураха відповіла: «Так, я принесла тобі ліки. Відстав убік свій чай і дочекайся, поки в ньому виросте велика медуза. Будеш пити ту рідину, на яку вона перетворює чай, і одужаєш». Імператор послухався цієї поради і дійсно одужав. Незабаром чутки про чудесну чайну «медузу» поширилися всією Китайською імперією. Поступово її навчилися вирощувати і прості люди.

На початок

Японський, маньчжурський, чайний...

Оскільки російські вчені звернули на гриб увагу та зайнялися його вивченням тільки після російсько-японської війни 1904-1905 pp., то його стали називати японським грибом. Наукова назва чайного гриба – медузоміцет (Medusomyces Gisevi). У нас же його називають і японським, і маньчжурським, і морським, і чайним. Природних місць, де мешкав би чайний гриб, так і не вдалося знайти. В простій воді гриб жити не може – це має бути рідина, що за своїм складом нагадувала б чай. Відомо тільки, що давним-давно про чайний гриб добре знали не тільки в Китаї, але й, наприклад, у Мексиці, де його настоювали не на чаї, а на дрібно нарізаних шматочках інжиру.

На початок

Властивості напою

1. Має приємний кисло-солодкий смак.

2. Має антибактеріальні властивості та застосовується як лікувально-профілактичний засіб.

3. Ефективний при запорах, хворобах печінки та жовчного міхура, при кам'яно-нирковій хворобі.

4. Поліпшує діяльність шлунково-кишкового тракту.

5. Пригнічує гнилісну мікрофлору.

6. Посилює перистальтику кишківника.

7. Нормалізує кислотність шлунка.

Напій рекомендується пити людям похилого віку, тому що він знижує артеріальний тиск. Його регулярне вживання знімає головні болі, болі в серці та відновлює нормальний сон. Цей настій можна пити всім, протипоказань не виявлено. Він добре тамує спрагу і навіть у найсильнішу спеку залишається прохолодним. Дітям теж корисніше пити цей напій замість газованої води, квасу або лимонаду.

На початок

Вирощування гриба

Догляд за чайним грибом нескладний, проте необхідно дотримуватися деяких правил:

1. Для гриба підійде двох-, трилітрова банка з широким горлечком, яке треба закрити декількома шарами марлі. Не можна закривати горлечко кришкою, тому що для життєдіяльності гриба необхідне повітря.

2. Для росту та розвитку гриба необхідний розчин чаю з цукром. Його готують із розрахунку 100-120 г цукру на 1 л води. Воду для розчину злегка підігрівають, розчиняють у ній цукор і потім уже вистиглий доливають у банку. Не можна сипати цукор прямо на гриб, тому що це може викликати опік слизистої оболонки гриба, і він загине.

3. Краще завести дві банки: у одній буде жити гриб, а в іншу ви будете зливати готовий напій. Банку з готовим напоєм можна зберігати в холодильнику досить тривалий час.

4. Оптимальна температура для гриба – 25°С. Для нього шкідливі прямі сонячні промені, тому краще тримати його в тіні. Температура нижче 17°С також шкідлива, тому що знижує активність гриба і через це можуть завестися синьо-зелені водорості.

5. Настій гриба варто зливати кожні 5-6 днів узимку і через 2-4 дні влітку. Також не треба забувати, що гриб необхідно регулярно промивати чистою прохолодною водою, улітку це роблять через 1-2, а узимку – через 3-4 тижні. Якщо гриб перестоїть у розчині, то верхня плівочка починає буріти. Це вірна ознака, що гриб починає гинути.

6. По мірі росту гриб варто вийняти з банки, промити (можна під краном), опустити в банку частину гриба, а тим, що залишиться, можна поділитися з усіма бажаючими.

На початок

Поради

Гриб можна заливати не тільки чорним, але і зеленим чаєм. Настій виходить кориснішим, тому що в зеленому чаї більше вітамінів і кофеїну, чим у чорному, він краще тонізує. Таким настоєм добре полоскати рот після їжі, адже деякі компоненти зеленого чаю вбивають бактерії, що руйнують зуби. Єдине «але»: напій, настояний на зеленому чаї, протипоказаний хворим на гастрити та виразки, а також людям зі зниженим тиском, оскільки зелений чай різко впливає на шлунково-кишковий тракт і судини. Замініть чайний напій на розчин кави (на 1 л столову ложку розчинної кави) або гороховим чи соєвим борошном (1/2 чайної ложки), і результати вас приємно здивують. Можна також настоювати гриб на чаї з бергамотом або додавати ароматні трави – м'яту, мелісу, материнку, можна додавати в настій і мед. Тільки меду має бути небагато, тому що його висока концентрація пригнічує ріст і життєдіяльність гриба. Настій чайного гриба активно взаємодіє з їжею у вашому шлунку, тому не рекомендується пити його безпосередньо перед їжею, під час їжі та відразу після їжі, інакше ви дуже швидко відчуєте голод. Пити настій гриба потрібно не раніше, ніж через дві години після вегетаріанських страв і через три-чоти-ри години після страв із м'яса. Зате при тяжкості у шлунку від переїдання можна прийняти десь півсклянки настою, і неприємні відчуття зникнуть. Дуже корисно з профілактичними цілями пити чайний квас уранці та ввечері: випитий натще настій підготує вашу систему травлення до денного навантаження, а прийнятий перед сном – продезинфікує шлунок, заспокоїть нерви та поліпшить сон.

На початок

Додати коментар

Це дивовижна рослина – іноді високе дерево, проте частіше невеликий, приблизно до пояса чаєводу, кущик – який вже декілька тисяч років супроводжує людину на тернистому шляху еволюції та прогресу. Історія його йде корінням в глибоку старовину, а чутки про чудові його властивості, поступово поширюючись по світу, передували появі і самої «небесної коштовності».

Додати коментар

РЕЦЕПТИ ЧАЙНИХ НАПОЇВ

Чай із смородиновим соком.

Змішують 250 г міцного холодного чайного настою з 100 г соком чорної смородини. Додають цукор і лід.

Чайний крем.

Яєчний жовток збивають з 1 столовою ложкою лимонного сиропу. Суміш доливають гарячим міцним чаєм.

Чай холодний лимонний.

Лимонний сік (50 г) змішують з цукровим сиропом (20 г), потім в горнятко додають міцний настій чаю. Подають сильно охолодженим.

Чай холодний малиновий.

Малиновий сироп (30 г) змішують з молоком (20 г) і додають несолодкий міцний настій чаю. Подають сильно охолодженим.

Чай холодний медовий.

Змішують 30 г меду і 30 г молока і заливають міцним несолодким настоєм чаю. Подають сильно охолодженим.

Чай апельсиновий.

Апельсинову і лимонну кірки та чай кладуть в емальовану каструлю і заливають 1 л кип'ятку. Настоюють 4-5 хв, проціджують, додають сироп і подають на стіл.

Апельсинова кірка – 25 г, лимонна кірка – 10 г, апельсиновий сироп – 50 г, сухий чай – 4-5 чайних ложок. Вихід – 6 порцій.

Гарячий чайний лимонад.

Змішують в стакані ожиновий і лимонний сиропи, додають мед, заливають 1 л гарячого процідженого настою чаю. При подачі на стіл в кожен стакан кладуть скибочку лимона.

Ожиновий сироп – 50 г, лимонний сироп – 50 г, натуральний мед – 100 г, лимон, чай – 4-5 ложок. Вихід – 6 порцій.

Чай абрикосовий або яблучний.

Проціджений гарячий чайний настій змішують з абрикосовим або яблучним соком. Цукор або мед додають на смак.

Абрикосовий або яблучний сік – 250 г, чайний настій – 750 мл, сухий чай – 4 чайних ложки, цукор або мед. Вихід – 6 порцій.

Чай з прянощами і молоком.

Бутони гвоздики і шматочки імбирного кореня опускають у воду, доводять до кипіння. Знімають з вогню, додають чай, настоюють заварку 5 мин. Проціджують і наливають в гаряче молоко.

Гвоздика – 2 шт., шматочок імбирного кореня, молоко – 0,5 л, сухий чай – 3 чайних ложки. Вихід – 3 порції.

Чайний фліп.

Добре розмішують яєчні жовтки, додають лимонний сік. Весь вміст розводять сумішшю охолодженого настою чаю і молока. Фліп розливають в келихи для коктейлів, заздалегідь поклавши в них по кубику льоду.

Жовтки яєчні – 4-5 шт., лимонний сік – 100 мл, молоко – 400 мл, сухий чай – 2-3 чайних ложки. Вихід – 3 порції.

Китайський чай-пунш.

Змішують лимонний і апельсиновий сік і залишають на декілька годин разом з кірками одного лимона і одного апельсина, проціджують і додають гарячий чайний настій. Перед подачею додають мед.

Сік від 2 лимонів і 2 апельсинів, вода гаряча – 500 г, сухий чай – 2 чайних ложки, мед – 150 г. Вихід – 3 порції.

Кубинський чай-пунш.

Чай з гвоздикою заливають кип'ятком і витримують 4-5 хв. Проціджують, наливають в інший посуд і додають фруктові соки, нарізаний кубиками ананас і цукор (на смак). Суміш нагрівають до кипіння і подають на стіл.

Чай – 7 чайних ложок, вода – 600 г, лимонний сік – 2 столових ложки, журавлинний або брусничний сік – 1 склянка, апельсиновий сік – 1 склянка, гвоздика, цукор, ананас (можна замінити персиком). Вихід – 6 порцій.

Високогірний шотландський чай.

У заздалегідь нагрітий посуд кладуть 2 чайних ложки чаю і заливають дуже гарячим молоком 500 г. Рідина настоюється протягом 7-8 хв. Цукор додають на смак. Вихід – 3 порції.

Шотландський молочний чай.

Чай заливають гарячим молоком і залишають на 5 хв. Змішують жовток з медом. До цієї суміші додають проціджене молоко.

Чай – 2 чайних ложки, гаряче молоко – 500 г, жовток яєчний – 1, мед – 2 чайних ложки. Вихід – 3 порції.

Чай з червоною смородиною. (болгарський прохолодний напій).

Добре розмішують всі інгредієнти. Подають добре охолоджену суміш з сифоном газованої води.

Сік червоної смородини – 250 г, сік черешневий або вишневий – 100 г, сироп ягідний – 50 г, холодний чайний настій – 250 г.

Додати коментар

КЛАСИФІКАЦІЯ ЧАЮ

Існує декілька підходів до класифікації великої кількості різноманітних сортів чаю. Найбільш поширена – класифікація за ступенем ферментації. Складного біохімічного процесу, який відбувається в чайному листку під впливом кисню, ферментів, вологи, сонячного світла, температури та механічного впливу. Згідно такої класифікації розрізняють чай – білий, зелений, жовтий, бірюзовий, червоний і чорний.

Зелений чай

Назву «зелений» об'єднує декілька сотень сортів чаю. Технологічний процес його обробки має на увазі мінімальний ступінь ферментації, що дозволяє максимально зберегти цілющі властивості цієї дивовижної рослини.

Зібраний рано вранці чайний лист розкладають тонким шаром на стелажах і залишають так на декілька годин, щоб видалити надлишок вологи, а потім сортують і піддають тепловій обробці в спеціальних казанах при невисокій температурі, щоб поліпшити аромат і зменшити терпкість. Таким чином, процес приготування готового продукту не виходить за межі одного дня.

На цьому схожість закінчується, і починаються відмінності – за видами чайного куща і за місцем його зростання, за часом збору і технологічними особливостями обробки, за формою готового продукту, і, звичайно, за якістю. Особливо цінується чай, зібраний у весняний сезон, тобто на початку квітня. Сировиною для них служать бруньки або листочки, що тільки почали розпускатися, які потім уручну скручуються і прожарюються. На якість готового продукту впливають властивості чайного куща, мікроклімат, що оточує його, погодні умови і тонка технологія виготовлення, тобто майстерність людей, зайнятих у виробництві.

Вважається, що чай здатний вбирати в себе найтоншу цілющу енергію місця, його унікальний мікроклімат, тому кращі сорти вирощуються в дуже красивих місцях.

Білий чай

Існує певна залежність між назвою чаю та кольором напою. Проте колір чаю багато в чому визначається ступенем ферментації, яка у разі білого чаю складає всього 5-7%.

Чайний лист для майбутнього вишуканого напою збирають, коли він тільки-тільки починає розпускатися. Так, для сорту «Бай Мудань» («Білий Піон») збирають «три білих» – бруньку і два ніжні листи, покритих пухнастим білим ворсом, який називається «бай хао».

Особливість обробки сировини в даному випадку полягає в тому, що воно тільки підв'ялюється на сонці і сушиться, без подальшого прожарення і скручування. Чайний лист, таким чином, зберігає свою природну форму. Якість готового продукту багато в чому залежить тут від ретельного дотримання правильного температурного режиму, оскільки дуже висока температура уб'є ніжний смак чаю, а дуже низька – зробить чай прісним.

Білий чай надає охолоджуючого ефекту, на організм, тому його краще за все пити жарким літом. Він достатньо легкий, і навіть не будучи досвідченим майстром чайного дійства, ви не зіпсуєте напій, поклавши чайний листа більше, ніж це необхідно (приблизно третина об'єму чайника). Проте краще зробити чай слабким, чим міцним, щоб повною мірою відчути його прекрасний смак і тонкий аромат.

Вважається, що білий чай володіє лікувальними властивостями, знижує вміст цукру в крові, а також застосовується як жаропонижуючий засіб. Гарного білого чаю щорічно проводиться не так вже багато, і не щороку гармонійно складаються всі обставини, що визначають його високу якість.

Жовтий чай

Жовтий чай за своїми властивостями близький до групи зелених, проте технологія його виробництва дещо відрізняється.

Чайний лист, якому призначено згодом порадувати примхливий смак справжнього цінителя, певний час прогрівається над гарячим вугіллям, потім його завертають в пергамент, де він поступово жовтіє. Це техніка «томління і обгортання», в результаті якої відбувається особливо повільна ферментація, що досягає 10%, аналогічно, як і у випадку з білим чаєм, вимагає ретельного дотримання температурного режиму, який періодично змінюється, але ніколи не перевищує 240 градусів.

Улун

Словосполучення «у лун» означає «чорний дракон». Згідно сучасної класифікації, дана група чаю відноситься до розряду напівферментованих (на 25-40%) або бірюзового чаю.

Цей чай росте високо в горах, на легендарних плантаціях, і збирають його люди, з покоління в покоління, що наслідують чайне знання. Говорять, що якість улуна безпосередньо залежить від поєднання туманів, що закутують дерева, і сонця, оживляючого лист.

Вперше улуни почали робити на півночі провінції Фуцзянь, в горах Уїшань, відомих своєю химерною красою.

Червоний чай

До категорії червоних відносяться чаї, ферментація яких, тобто процес окислення листка і соку, досягає 45-50%, від чого чайний напій набуває інтенсивного червоно-коричневий кольору.

Історія стверджує, що червоний чай з'явився випадково через різку зміну погоди. Коли одного разу вночі видався сильний туман, чай, залишений в кучах, що називається, зіпрів. Потім технологію вдосконалили і почали виробляти такий чай спеціально, адже його набагато легше транспортувати і зберігати.

Є ще версія. Коли англійці виявили серйозну комерційну цікавість до чаю, то почали купувати улуни, які за своїми смакових якостях найближче до червоного чаю. У якийсь момент через недотримання температурного режиму і з'явився перший червоний чай, який, в порівнянні із зеленим, в процесі транспортування менше псувався. Смак і аромат червоного чаю різкіший, але саме на нього з'явився попит ринку. Скоро виробнича помилка закріпилася як технологічне правило.

Чорний чай

Чорним називають чай, в якому ферментація максимальна, а технологічний процес виробництва займає іноді роки. Найзнаменитіший чорний чай – «Пуер» – продукт, цінність якого з віком збільшується, аромат стає густим і сильним, а смак напою вишуканішим та більш насиченим.

Батьківщина «Пуера» – провінція Юньнань, а назва своє отримав він за назвою містечка Пуер, куди звозили сировину, куплену в селянських будинках, торговці чаєм. Пуери, в сімействі яких налічується більше 120 підвидів, досить різноманітні за своми властивостями, які залежать і від типу чайного листа, і від віку чайного куща або дерева, від місця і часу збирання, і, звичайно ж, від особливостей технологічного процесу. Об'єднує ж їх одне: високий ступінь ферментації.

Тривале томління сировини – ключова особливість виробництва чорного «Пуера». На першій стадії обробки чайний лист скручується або зминається в залежності віку листя: молоді скручуються слабо і недовго, старі – сильніше. Потім сировину підсушують на сонці або злегка прожарюють в казанах для видалення зелені і вологи (якість просмаженого чаю поступається тому чаю, що втрачав вологу під впливом сонячних променів). На наступному етапі в спеціальних приміщеннях – під навісом, але на відкритому повітрі – листя збирає у великі купи і окропляють водою, щоб знову наситити вологою, а після – розрівнюють до рівного шару, в якому і відбувається процес природної ферментації. Через 30-45 днів напівфабрикат перемішують знову, сушать на сонці, просівають в ситах, листя розділяють, сортують і роблять ваговий чай, який, як правило, пресують, як дань традиції. Таким чином, якість кінцевого продукту безпосередньо залежить від погоди, точніше – від вологості повітря під час ферментації.

Пресований чай

Пресований чай – це відгомін старовини. До XIV століття в Китаї виготовляли в основному пресований чай – у вигляді цегли або млинців, у формі підголовних подушок або у формі пташиного гнізда. Чай подрібнювали, обдавали паром і пресували, використовуючи рисовий крохмаль як зв'язуючу речовину. Важливим технологічним моментом в приготуванні пресованого чаю була обробка вогнем або прожарення. Весь цей процес класично описаний в праці засновника чайної традиції Лу Юя.

Такий чай було не тільки зручно транспортувати і довго зберігати, причому в процесі зберігання смак і аромат ставали тільки багатше і цікавіше. Практично весь імператорський чай був пресованими, прикрашеними рельєфними зображеннями дракона і фенікса – міфічних тварин, атрибутів імператорської влади. Їх так і називали, грудками або млинцями «Дракона і Фенікса».

В наші дні чай пресують без додавання яких-небудь речовин і лише деякі сорти, лист яких щільний і повністю розкрився.

Пресованим пуерам часто додають химерні форми з самими різними тисненнями, у вигляді шахових фігур традиційних китайських шахів сян-ци. Пресований і запакований в шкірку грейпфрутів і мандаринів, «Пуер» має підвищені лікувальні властивості.

Пресовані тибетські чаї у вигляді цегли різного розміру традиційно виготовляються в провінції Сичуань в місті Яань спеціально для постачань до Тибету і теж володіють оздоровчим ефектом. В більшості випадків вони не обробляються вогнем, а пресуються із зеленого чайного листя.

Пресований «Пуер» з вираженим смаком і запахом слід заварювати, ретельно стежачи за процесом. Для заварки беруть зовсім невеликий шматочок – приблизно з фалангу пальця – на 250-300 мілілітрів, заливають в чайник трохи кип'ятку і дають чаю розпаритися впродовж 3-4 хвилин, далі наповнюють чайник водою доверху і потім дуже швидко злиивають, через 30-40 секунд, повторюючи останню операцію до тих пір, поки не виберуть весь смак.

А правильно заварений пресований зелений чай виходить солодкуватим на смак, з насиченим ароматом, що нагадує сухофрукти, темно-медового кольору.

Жасминовий чай

Жасминовий чай – це зелений чай, ароматизований квітами жасмину. Існують два способи ароматизації: швидкий, коли чайний лист і квіти жасмину підв'ялюють разом протягом доби, і повільний, коли готовий зелений чай і квітки жасмину змішуються і зберігаються разом на протязі не менше ста днів, після чого квіти вибирають з чаю. Всі процеси проводяться вручну з максимальною увагою, та дотриманням традицій.

Дуже важливо, щоб чай був ароматизирован живим продуктом, а не есенціями або маслами, оскільки готовий продукт вищої якості повинен володіти надзвичайно тонким і ніжним смаком і легким чарівним ароматом.

Жасминовий чай – дуже тонкий і ніжний на смак. Якщо в напої відчувається гіркота, значить, ви поклали дуже багато заварки або настоювали її дуже довго.

Екстрагований чай

(швидкорозчинний)

Екстрагований чай почав входити у користування лише останніми роками. Вони є екстрактами або концентратами чаю, що дають можливість, по-перше, прискорювати і спрощувати сам процес заварювання чаю, а по-друге, розміщувати досить значні дози чаю в концентрованому вигляді в порівняно невеликих об'ємах. Власне чайного, природного листа цей чай вже не містить – це або порошок, або гранули. І справжні чаювальники їх не вживають. Поширені вони тільки в Америці, але і то – в громадському харчуванні. Їх виготовляють або у формі рідкого екстракту, або в сухій, кристалічній формі, їм дають загальну назву швидкорозчинного чаю (за способом застосування), випускають в особливій герметичній упаковці, що нагадує консервні банки.

Додати коментар

ТРАВ'ЯНИЙ ЧАЙ

З багатьох рослин в науковій і народній медицині виготовляю різноманітні лікарські препарати. При цьому використовуються як свіжі, так і висушені рослини. З них роблять настої, відвари, мазі, порошки, лікарські збори. Суміші надають кращий ефект, чим настої або відвари окремих рослин. Проте слід пам'ятати, що при використанні трав'яних настоїв і відварів не слід відмовлятися від призначених вам ліків, не проконсультувавшись з лікарем. Слід пам'ятати, що деякі хвороби можна вилікувати лікарськими рослинами, а інші – лише за допомогою медикаментів. Трав'яні настої в даному випадку сприяють кращому засвоєнню препаратів та підвищенню імунітету.

Настої

Настої виходять шляхом витягання з рослини цілющих речовин за допомогою води. Їх можна приготувати декількома способами. Рослину або її частину подрібнюють, кладуть в невелику каструлю і заливають необхідною кількістю води кімнатної температури. Потім щільно накривають каструлю кришкою і ставлять її на водяну баню на 10-15 хвилин. Після цього настій охолоджують, проціджують і у разі потреби доливають кип'ячену воду до вказаного об'єму.

Ще один спосіб приготування настою – заварювання. В цьому випадку подрібнюють необхідні рослини, заливають їх кип'ятком і настоюють – протягом 20-30 хвилин. Після цього настій слід обов'язково процідити.

Деякі настої готують холодним способом. Лікарські рослини подрібнюють, заливають кип'яченою водою кімнатної температури, настоюють 8-12 годин в щільно закритій банці і проціджують.

Відвари

Відвари готуються практично так само, як настої. Проте в цьому випадку час витримки на водяній бані збільшується до 30-35 хвилин. Відвари, як правило, роблять з кори або коріння рослин, а також з деякого жорсткого листя.

Виготовляючи відвар з рослин, що містять дубильні речовини, обов'язково потрібно процідити його одразу ж після зняття з водяної бані, щоб ці речовини не руйнувалися.

Настої і відвари дуже добре всмоктуються при прийомі всередину. Їх слід зберігати не більше 4 днів в темному прохолодному місці.

Для їх приготування загальноприйнятою дозою вважається 1 столова ложка сухої подрібненої сировини на 1 склянку води. Якщо використовуються сильнодіючі рослини, необхідно брати 1/2-1 чайну ложку на 1 склянку води.

Киселі

Для приготування киселю зі свіжих або висушених ягід заливають їх 2 склянкуами холодної води і варять 15-20 хвилин. Коли вони стануть м'якими, відвар проціджують, ягоди протирають через сито, знову заливають їх 1 склянкуом води і кип'ятять 3-5 хвилин. Потім проціджують і в каструлю з відваром, додають цукор і варять, як кисіль. Як правило, для 1 склянку ягід необхідно 150г цукру і 2 чайних ложки крохмалю.

Компреси

Щоб зробити зігріваючий компрес, готують настій або відвар, скручують марлю в декілька шарів, змочують в гарячому настої, трохи віджимають, прикладають до хворого місця. Накривають поліетиленом і кладуть зверху шар вати. Компрес потрібно щільно забинтувати і тримати на хворому місці поки він не остигне.

Примочки

Холодні примочки роблять таким чином. Складають шматок марлі в декілька шарів, змочують в холодному відварі або настої і прикладають до хворого місця, не забинтовуючи. Через 2-3 хвилини потрібно замінити примочку.

Полоскання

Полоскання застосовуються для лікування інфекцій горла і ротової порожнини. 3-4 столових ложки подрібнених рослин заливають 3 склянками прохолодної води і залишають на ніч для настоювання. Вранці настій кип'ятять під закритою кришкою, залишають на 20-30 хвилин і проціджують.

ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Збір, сушка, обробка і зберігання

Різні частини лікарських рослин слід збирати в певні терміни, коли вони містять найбільшу кількість активних речовин. У корінні такі речовини накопичуються під час весняного соковиділення, в листі і стеблах – на початку плодоносіння, в плодах і стеблах – в період їх повного дозрівання, в кореневищах і бульбах - після того, як в'яне надземна частина рослини.

Бруньки збирають ранньою навесні в кінці березня або початку квітня, в той період, коли вони набухають, але ще не розкриваються. Кору слід заготовлювати на початку травня, в період активного руху соків. Щоб вона легко знімалася, на молодій вітці роблять поздовжні і поперечні надрізи гострим ножем. Відокремлюючи кору, потрібно стежити, щоб на ній не залишилося деревини.

Квітки бажано збирати в першій фазі їх цвітіння. У цей період вони містять найбільшу кількість активних речовин, і, крім того, менше обсипаються при зберіганні і сушці. Квітки таких рослин, як безсмертник, конвалія і липа, слід зривати цілими суцвіттями а, наприклад, у ромашки – тільки квіткові кошики.

Збираючи листя, зривають тільки розвинене прикореневе і середнє стеблове листя, стараючись не порушити росту рослини. Листя повинне бути чистим, зеленим і без яких-небудь пошкоджень.

Траву збирають в травні і червні перед початком і під час цвітіння, зрізаючи стебла гострими ножицями на рівні нижнього листя.

Плоди слід збирати в період їх повного дозрівання вранці або увечері, оскільки, зірвані під час спеки, вони швидко псуються.

Коріння, кореневища, бульби і цибулини збирають таким чином. У радіусі 10-15см від стебла обкопують рослину, щоб не порізати коріння, акуратно витягують їх із землі, ретельно очищають і промивають в проточній воді. Обов'язково залишають надземну частину рослини, щоб потім було легко визначити його вигляд. Товсте коріння розділяють на декілька частин. Збираючи насіння, стежать, щоб вони не були пошкоджені комахами. Щоб уникнути утворення цвілі їх слід сушити в добре провітрюваному приміщенні.

Всі надземні частини рослин збирають вдень в суху погоду. На листі не повинно бути роси. А коріння і кореневища краще викопувати після дощу. З коріння таких рослин, як аір, алтей лікарський, солодка слід знімати кору.

Для збереження цілющих властивостей рослини дуже важлива правильна сушка. Більшість рослин при потраплянні на них прямих сонячних променів змінюють колір, активні речовини в них руйнуються, а ефірні масла випаровуються. Тому зібране листя, квіти і плоди слід сушити в тіні, в добре провітрюваному приміщенні. Наприклад, на вулиці під навісом або на горищі.

Бруньки берези, смородини, тополі сушать тонким шаром при температурі 25-30 0С в тіні або спеціальних сушках.

Квіти сушіть в день збору, розклавши тонким шаром на підстилці.

Стежите, щоб квіти не пересихали і зберігали свій природний колір.

При сушці листя і трави їх слід розкладати тонким шаром і періодично перевертати.

Плоди сушіть безпосередньо в день збору під навісом, на горищі із залізним дахом або в плодовоовочевих сушках при температурі 50-600С. Плоди шипшини, чорниці і малини спочатку тримають на сонці протягом 1-2 годин. Це значно прискорить їх сушку. Плоди і ягоди періодично помішують, щоб вони не злипалися і не пересихали. Щоб перевірити, чи добре вони просохли, плоди стискають в кулаці, вони не повинні склеюватися і забарвлювати долоню.

Рослини, до складу яких входять алкалоїди і глікозиди, сушать при температурі 50-600С, а ті, які містять ефірні масла, – при температурі не вище 350С. Соковиті плоди і ягоди, що містять велику кількість вітамінів, рекомендується сушити в сушках при температурі 75-90°С.

Коріння і кореневища рослин, що містять танін, краще сушити на відкритому сонці.

При всіх способах сушки рослини необхідно спочатку очистити від сторонніх домішок, пошкоджені частин, листя, що пожовтіло, а у квіток видалити плодоніжки і стебла. Вони не повинні пересихати або залишатися недосушеними. Рослини з різкими запахами сушать окремо.

Заготовлені рослини слід зберігати в сухому, добре провітрюваному приміщенні в картонних коробках, а ягоди – в полотняних мішечках, періодично їх помішуючи. До кожної упаковки прикріпите бирку з назвою рослини. Трави, що містять ефірні масла, зберігають окремо, щоб їх запах не передавався іншим рослинам. У жодному випадку не використовують лікарську сировину, яка зберігається більше 1 року – може викликати отруєння.

При приготуванні відварів, настоїв, лікарських сумішей потрібно строго дотримуватися дозування, що рекомендується, і способу заварювання.

Додати коментар

МАТЕ

Історія

Індійці піднесли мате до культу, гаучо – ковбої Латинської Америки – зробили частиною свого побуту, а Че Гевара цінував не менше сигар. Це напій, без якого не може обійтися жоден аргентинець, що поважає себе, перуанець або уругваєць. А ще з цією дивовижною рослиною пов'язано багато звичаїв, легенд і неймовірних історій.

Стародавній переказ свідчить, що багато тисяч років тому індійці гуарани поселилися в парагвайській сельві. Вони розчищали ліс і саджали маніоку, але грунт швидко виснажувався і доводилося перебиратися на нове місце. Одного разу старий-індієць настільки ослаб, що не міг йти далі з плем'ям. Молодша дочка Ярмі викликалася залишитися з батьком. Якось в їх хатині з'явився високий незнайомець. Його вигляд здивував господарів: він був світлошкірим і блакитнооким. Було видно, що подорожній втомився і голодний. Дівчина нагодувала неочікованого гостя та вклала відпочивати. На ранок незнайомець поцікавився, чому вони живуть так далеко від людей, і старий розповів свою історію. Гість захопився вчинком дівчини і запитав старого індійця, що могло б зробити його щасливим. "Я хочу знову стати сильним, щоб відвести мою дочку до племені", – відповів старий. Тоді незнайомець зізнався, що він – бог Паю Шумі, і допоможе господареві хатини в подяку за гостинність. Він подарував старому кущики невеликої ароматної рослини, пояснив, як за ним доглядати, як зібрати листя і висушити їх на вогні, як подрібнити і заварити в посудині з маленького гарбуза. "У цьому напої, – сказав Паю Шумі, – ти знайдеш цілющого і сприятливого приятеля, який допоможе навіть в сумний час найжорстокішої самоти".

Старий зробив все, як велів гість. Напій з каа (так гуарани назвали рослину) додав йому сил, і він разом з дочкою розшукав в сельві своє плем'я.

Індійці безпосередньо пов'язували цілющі властивості каа з потойбічними силами. Південноамериканські жителі лікували ним безсоння і безпліддя, набиралися з його допомогою сил перед битвою, відновлювалися після битв і хвороб. Каа дозволяв їм обходитися без їжі під час довгих походів. Пізніше чудодійність напою оцінили і конкістадори – вони почали використовувати мате (так вони назвали індіанський "каа") в тривалих океанських плаваннях, як засіб проти цинги. Іспанці і закріпили за напоєм його теперішню назву. Річ у тому, що на мові індійців кечуа словом мате називався невеликий видовбаний гарбуз, в якому заварювали пиття. Завойовники помилково прийняли назву посудини за ім'я самого напою.

Розповсюдження мате

Услід за конкістадорами інтерес до рослини проявила католицька церква. Викорінюючи культуру і традиції аборигенів, як язичнество, деякі «святі батьки», проте вивчали побут і устрій життя «дикунів».

На території аргентинської провінції Місьонес і в басейні річки Парана (Парагвай) на початку XVII століття було створено імперія єзуїтів, яка проіснувала 160 років і історичні хроніки якої до цих пір зберігаються в секретних архівах Ватикану. Вперше єзуїти з'явилися на землях Парагвая в 1588 році, всього через п'ятдесят років після заснування Асунсьйона, його нинішньої столиці. Вони почали проникати на ще не освоєні європейцями території і незабаром зуміли завоювати довіру місцевого населення. Саме єзуїти, хоча і обертали індійців в християнство, допомогли зберегти їх мову – так вже в 1524 році священик Ан-тоніо Руїс де Монтоя склав словник і граматику мови гуарани.

В період розквіту в XVIII столітті на землях єзуїтів проживало понад 100 тисяч індійців, а найкрупнішою місією стала Сан-Іг-насіо-Міні (Аргентина). Тут до цих пір височіє собор, прикрашений індіанським різьбленням із зображенням ангелів і зірок, а на кладовищі збереглися надгробки над могилами ченців.

Спочатку місіонери мали намір заборонити мате як напій, пов'язаний з язичницькими обрядами і, отже, сатанинський. Проте єзуїти, крім теології, добре розбиралися і в комерції. Не тільки срібні копальні поповнювали казну заповзятливих "святих батьків", але і "індіанська травичка", яка під назвою "еліксир єзуїтів" продавалася в Європі. В результаті рослина, яка тисячоліттями допомагала індійцям вижити, стала причиною їх масової загибелі. Єзуїти примушували гуарани і кечуа вдень і вночі збирати листя мате-йерби, тягати величезні пакунки на великі відстані по непрохідних лісах. Поступово ченці стали самі культивувати чагарники мате-йэрбэ, і разом з християнськими місіями рослина і напій з нього розповсюдилися по всій Латинській Америці.

Своїм розповсюдженням мате зобов'язаний католицьким ченцям. Аж до 1767 року мате був одним з трьох товарів, якими аргентинські місії торгували з Перу і Чилі (разом з бавовною і мулами). У Чилі "індіанський напій" проник завдяки "святим батькам". У 1558 році мате привезли в місто Чилое морем з Перу на судні, яке здійснювало рейс в ці краї один раз в рік, щоб доставити вантаж для католицької місії. А вже в 1664г., як свідчить письмове свідоцтво, "йербой-мате" усюди торгували в столиці Чилі – Сантьяго. Мате вважався напоєм для панів, які мали звичай пити його двічі в день. Подавався він в посудинах з срібла або темно-зеленого гарбуза з срібними прикрасами. Сьогодні в Чилі мате п'ють, як правило, в холодну погоду, проте серед городян цей звичай не так поширений, як в сусідніх країнах. Правда, із зростанням внутрішньої міграції в міста з сільської місцевості, де традиція ніколи і не присікалася, число прихильників мате зросло.

У Бразилії мате прижився завдяки контактам місіонерів з бандерейрантес (білими мисливцями на індійців), оскільки вони часто натрапляли на хащі йербы. У бразильців існує традиція порцію мате (так звану себадуру) пускати по колу, тоді як в інших країнах одна людина п'є її до кінця поодинці.

У північних і центральних областях Латинської Америки, куди караванники з Аргентини доставляли йербу, перетинаючи гірські ланцюги, мате був популярний аж до початку XX століття.

Мате як рослина

Індійці назвали його каа, іспанські конкістадори дали йому ім'я мате, а в ботанічних довідниках він фігурує як рослина з роду гостролист сімейства гостролистах, чимось схоже нашою вербою. Гіллясте дерево-чагарник в дикій природі росте близько 50 років і досягає до 15 метрів. Об'єктом полювання «матеманів» є молоді віточки зі шкіряним глянцевим листям з зубчиками по краях. Сировина ріжиться, а потім, залежно від способу сушки, з нього виходить чай різних сортів. "Грубий" мате ріжиться "з дровами", "якісний" дрібніше і ніжніше, "смажений" сушать на залізних листах, поки не "пригорить".

Лікувальні властивості мате

Пити його рекомендують для стимуляції розумової діяльності, зміцнення нервової і ендокринної систем, зменшення ваги, поліпшення пам'яті і навіть для зниження тяги до алкоголю і тютюну.

Приготування мате

На батьківщині мате не прийнято пити наодинці, але і сторонні люди на цю процедуру не запрошуються. Простим чайником і пачкою заварки тут не обійдешся. Ніякого мате не вийде, якщо заздалегідь не придбати два важливих предмети – калєбаса і бомбілья.

Калєбаса – це посудина, куди насипають мате і де його заварюють. Роблять його з маленького темно-зеленого гарбуза (по-іспанськи і є гарбуз). Щоб він перетворився на калєбасу, їй "відкривають рот", тобто роблять поперечний зріз на рівні звуженої частини або трохи вище, а потім висушують на сонці або обсмажують на вогнищі. Природний колір темно-зеленого гарбуза – світло-коричневий, проте в процесі сушки він може набувати будь-якого відтінку коричневого. Гарбуз часто прикрашають різьбленням, випаленим узором або обтягують шкірою.

Калєбаси з гарбуза вважаються найбільш правильними, але не буде великою помилкою придбати керамічну, дерев'яну і навіть металеву посудину для мате.

Дійсний шанувальник мате ніколи не питиме його через край – на те є спеціальна металева "соломинка" – бомбілья. Як і калєбасу, її винайшли індійці гуарани. Спочатку це були порожнисті стебла, до яких приладнували сіточки-фільтри з скручених волокон рослини (щоб частинки мате залишалися в калебасі). Сучасні бомбільї роблять з нейзільберу (сплав нікелю, цинку і міді), срібла, неіржавіючої сталі і алюмінію.

Ще з часів стародавніх індійців, перш ніж почати користуватися калебасою постійно, її прийнято оживити, інакше заварений мате не зможе правильно "дихати" і "помиратиме" завчасно. Підбадьорить калєбасу кип'яток, яким її обшпарюють зсередини, і заварка, яку засипають і заливають гарячою водою. Спілкуватися з мате калєбаса повинна три доби, після чого посудину потрібно очистити, знов засипати заварку і заварити. Через добу – знову очистити калєбасу. Тепер вона готова служити вам вірою і правдою.

Вживання мате або пиття мате

До калєбаси на дві третини засипається мате-заварка, яка потім просочується холодною водою, і через пару хвилин можна вставити бомбілью (обережно зануривши ситечко на дно). Після цього заварка заливається вже гарячою водою і настоюється – як правило не більше двох хвилин. Тепер можна почати потягувати напій маленькими ковточками. Спочатку може здатися, що його смак не дуже – як у простого зеленого чаю. Проте поступово легкий трав'янистий присмак розгортається і міняється на приголомшливо терпкий і гіркий. Вже після першої дегустації можете сміливо говорити друзям, що ви – залучений дивувати їх, нетямущих, своєю ерудицією.

Додати коментар

ЗБЕРІГАННЯ ЧАЮ

Зберігання чаю – справа важлива. Чай легко вбирає запахи і вологу, тому навіть найкращий чай швидко втрачає свої цінні властивості при неправильному зберіганні. Температура і вологість, світло і повітря, специфічні запахи, мікроби – все це може негативно впливати.

Тому зберігати чай в спеціально відведеному сухому і добре провітрюваному місці, в посуді, що щільно закривається, непрозорому, подалі від приправ і інших пахучих речовин, не говорячи вже про побутову хімію.

Для зберігання чаю краще всього підходять посудини з фарфору і кераміки. Проте існують і спеціальні сплави на основі олова, які ідеальні для цієї мети. Вакуумна упаковка також дозволяє зберігати чай протягом довгого часу без втрати властивостей.

Практично у всіх чайних магазинах, що торгують оптом, є холодильні камери, що підтримують оптимальну для зберігання температуру біля 14°С. Але, у будь-якому випадку, чай не зберігається довго: хлорофіл і танін поступово окислюються, а разом з ними йдуть смак, аромат і прозорість настою, тому краще всього випити його протягом місяця після покупки.

За останній час з'явилася велика кількість сортів чаю, які не тільки підходять для тривалого зберігання, але і покращують свої якості з часом. Це не тільки пуэры, але і різний «зістарілий» чай, пресований чай Тибету. Такий чай не боїться контакту з повітрям, тому зберігають їх в тій же паперовій упаковці, в якій і продають.

У хороших умовах чай здатний зберігатися декілька місяців і навіть років, абсолютно не втрачаючи якості. Сухий чай в скляному посуді з ідеально притертой пробкою здатний зберігатися при вологості 3-4 % більше десяти років. Іноді в результаті тривалого правильного зберігання чай навіть кращий колишнього, набуває новий, ще стійкіший і міцніший аромат.

Таким чином, і при правильному зберіганні в чаї відбуваються певні хімічні процеси, але відбуваються вони без доступу повітря і вологи і тому не викликають реакцій окислення і розкладання.

Китайці з глибокої старовини навчилися зберігати чай роками, витримувати його, щоб він, подібно до хорошого вина, набував витонченого аромату і особливої міцності. Чай, що колись перевозився з Китаю через Монголію до Росії на верблюдах і конях, досягав споживача іноді через роки після виготовлення, але від цього він не тільки не ставав гірший, але, навпаки, набував такої високої якості, що цінувався на світовому ринку значно вище за чай, що ввозиться до Європи морським шляхом. Цей «караванний чай» транспортував в дерев'яних ящиках, зроблених з особливої, добре просушеної і позбавленої запаху деревини (дерево альбиція), викладених усередині олов'яними листами, а зовні покритих щільним шаром водонепроникного лаку. Понад те ящики обклеювали папером (типу вощеної), поміщали в подвійні бамбукові плетінки, а потім обшивали шкірами або шкурами (шерстю назовні) так, що місця швів перекривали двічі. Ця, хоча і вельми примітивна і громіздка, але проте виключно надійна герметизація давала можливість чаю без жодного збитку для його якості знаходитися в несприятливих умовах шляху до 18 і більше місяців, не рахуючи подальшого перебування на чайних складах і в магазинах.

Наведений приклад показує, яке величезне значення має правильне зберігання чаю. Про це не слід забувати як при виборі чаю в магазині, так і (особливо) при зберіганні чаю в домашніх умовах. Характерний, що більшість сучасних спроб змінити способи зберігання і упаковки чаю, тобто спростити її або ввести нові ізолюючі матеріали (ради здешевлення витрат на тару з дорогої фанери) або не дають позитивних результатів, або ведуть до погіршення кондиції чаю. Наприклад, чай гостро реагує на заміну дерев'яної упаковки пластмасовою, поролоновою, поліетиленовою, в якій він швидко «задихається», зволожується, гниє або повністю втрачає аромат, сприймаючи запахи плівки. В той же час він чудово переносить повну герметизацію у фарфоровому, скляному посуді, де, здавалося б, також «нічим дихати», і в харчовій фользі, тобто в матеріалах, не вступаючих з ним у взаємодію. Мабуть, краще всього створювати для зберігання чаю таких матеріалів, які були б двошаровими: зовнішній шар – пластмасовий, внутрішній – скляний.

У домашніх умовах краще всього зберігати чай поза кухнею або ж виділяти йому на кухні особливе, ізольоване від решти продуктів місце.

У жодному випадку не можна відкривати чай під час чищення овочів (особливо часнику і цибулі), свіжого м'яса, свіжої, солоної і копченої риби, а також не слід брати банку з чаєм руками, на яких залишилися сліди запаху туалетного мила, тютюну і парфумів, не говорячи вже про ваксу, бензин і нафтопродукти. Всі ці запахи убивчо діють на чай, безповоротно знищують його аромат, смак. Необхідно підкреслити, що такого показника якості чаю, як аромат, є не тільки естетичним показником, але і істотно важливим елементом, по наявності якого встановлюється ступінь корисності чаю як харчового продукту. Тому ретельність оберігання чаю від сторонніх запахів є не снобізмом, як іноді невірно думають, а елементарною санітарною вимогою, подібною за характером з миттям рук перед їжею.

Але навіть при зберіганні чаю в ізольованому приміщенні, в домашніх фарфорових або скляних чайницях, контакту чаю з повітрям практично вельми великий, оскільки ми відкриваємо чайниці по кілька разів в день. Тому для досягнення більшого збереження чаю доцільно зберігати чай, який щодня використовується, маленькими порціями в невеликих за розміром чайницях. Річ у тому, що чим більше відстань між кришкою (пробкою) чайниці і чаєм, тим швидше псується чай. Таким чином, чай, що знаходиться в маленькій за об'ємом чайниці (на 50г), не тільки контактуватиме з повітрям менше число разів, ніж велика порція чаю у великій чайниці (скажімо, на 500г), але і кількість вхідного в маленьку чайницю повітря буде при кожному відкритті в десятки разів меншим.

Додати коментар

ПРО КОРИСТЬ ЧАЮ

Чай є унікальною рослиною, що надає при правильному вживанні надзвичайно сприятливу дію на організм людини. Безумовно, зміст корисних речовин залежить від конкретного сорту чаю і від його якості, а крім того, з часом відбувається розкладання корисних складних речовин на простіші. Відзначимо також, що зелений чай багатше розчинними речовинами в порівнянні з чорними.

Сучасна наука виділяє наступні групи речовин, що додають чаю цілющих властивостей. Це дубильні речовини (таніни), ефірні масла, алкалоїди, білки і амінокислоти, вітаміни, пігменти.

Дубильні речовини (таніни): саме ці речовини надають чаю характерному терпкому смаку. В середньому їх вміст в чайному листі складає від 8% до 30%, будучи основній складовій всіх речовин, що знаходяться в чайному розчині. Вони є складною сумішшю таніну і катехінів, полифенолов і їх похідних.

Ефірні масла: кількісний вміст ефірних масел в чаї трохи (0,006% в сухому чайному листі), але саме завдяки ним ми можемо насолоджуватися ароматом чаю. При виготовленні чаю зі свіжого листа частини масел руйнується, а частина створюється наново, саме тому можна, використовуючи різні технології приготування, отримувати з одного виду куща чай з різними ароматами.

Впливаючи на центральну нервову систему, аромат створює позитивний емоційний фон, а мікрочастки пом'якшують слизисті оболонки дихальних шляхів.

Алкалоїди: головним чайним алкалоїдом є кофеїн, проте в чаї він сполучений з дубильними речовинами (танінами) і утворює теїн, який діє м'якше на центральну нервову систему, стимулюючи процес мислення. Зміст його коливається від 1% до 4%, причому більше його міститься в якісних сортах чаю молодого збору. Кофеїн у формі теїну не накопичується в організмі, що актуально при частому вживанні чаю.

Проте окрім корисних алкалоїдів чай містить шкідливий алкалоїд гуанин, який може вийти в настій при тривалому підігріванні завареного чаю.

Білки і амінокислоти: ця група складає від 16% до 25%. Особливо багатий білками зелений чай, і за якістю вони не поступаються білкам бобових культур. У чаї виявлено близько 17 амінокислот, серед них є глюта-миновая, необхідна для життєдіяльності і сприяюча відновленню нервової системи після напруженої роботи.

Пігменти: перш за все, пігменти додають характерні кольори і відтінки чайному настою.

Вітаміни: у чаї в тих або інших кількостях присутні практично всі основні вітаміни. Найосновнішим є вітамін Р або С2, який сприяє накопиченню і утриманню в організмі вітаміну «С», укріплюючи стінки кровоносних судин і стабілізуючи мембрани кліток. Широко представлена група вітамінів «В», також необхідні для нормальної діяльності нервової системи, хорошого функціонування залоз внутрішньої секреції. Він корисний хворим на виразку, подагру, цукровий діабет, при захворюваннях шкіри і печінки. У свіжому чайному листі вітаміну С (аскорбінової кислоти) міститься більше, ніж в свіжовичавленому соку лимона або апельсина, хоча при обробці чаю частини його втрачається. У зелених і жовтих сортах чаю більше вітаміну С, чим в чорних і червоних.

Жиророзчинні (водонепроникні) вітаміни А, D, Е, До можуть потрапити в організм тільки спеціальними способами – через екстракти і вичавки або якщо випитий чай просто з'їсти.

Окрім перерахованих груп, в чай входять ще мінеральні речовини (солі заліза, з'єднання магнію, марганцю, натрію, кремнію, кальцію, калія, фтору, міді, йоду, золота і ін.), які служать для регулювання тонких процесів нашого організму.

Чим вище якість чаю, тим більше в ньому фосфору і калію, які необхідні для нормальної діяльності серцево-судинної системи. Органічні кислоти (щавлева, лимонна – основні, а також яблучна, піровиноградна, янтарна та інші) додають чаю різні відтінки смаку і потрібні для нормальної роботи організму. Пектинові речовини (колоїди) забезпечують чаю збереження. Покриваючи лист тонкою желеподібною плівкою, вони оберігають його від пошкоджень. Проте неможливо виразити конкретні властивості чаю за допомогою формул і відсотків, оскільки всі вище перелічені речовини впливають на організм людини в сукупності.

Додати коментар

ДІЯ ЧАЮ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

1. Сприяє сечовипусканню і розсмоктуванню поверхневих пухлин, виводить отрути, алкогольну інтоксикацію.

2. Сприяє виділенню шлункового соку, покращує апетит і травлення, регулює метаболізм жирів і при цьому не має побічних ефектів.

3. Усуває сонливість, підбадьорює дух, знімає втому.

4. Сприяє зміцненню сухожиль і кісток, утворенню крові, підтримує функцію щитовидної залози; особливо хороший ефект надає на літніх людей.

5. Покращує зір. За статистикою, у любителів чаю захворювання катарактою зустрічається в два рази рідше. Для захисту зору і запобігання хворобам очей необхідне найрізноманітніше живлення, але чай містить всі необхідні для поліпшення зору вітаміни.

6. Підвищує імунітет, сприяє запобіганню хронічним захворюванням. Допомагає справитися з алкогольною інтоксикацією і протистояти алкогольній залежності.

7. Укріплює зуби, освіжає порожнину рота. Фтористі з'єднання сприяють зміцненню зубів, ефірні ароматичні з'єднання усувають поганий запах з рота, а вітамін С володіє лікувальним ефектом, особливо при пародонтозі.

8. Дія чаю на ворсисті стінки кровоносних судин найцінніше в профілактиці і лікуванні серцево-судинних і церебрально-судинних захворювань. Елементи, що містяться в нім, розширюють судини, покращують функцію дихання, регулюють тональність м'язової діяльності, не прискорюючи її при цьому, не викликають тахікардії і не підвищують тиску, запобігають підвищенню рівня холестерину, запобігають коронарній хворобі серця.

9. Чай володіє дезинфікуючими властивостями, причому у зеленого та улунського чаю сильніше, ніж у чорного чаю.

10. Зелений чай відновлює функції щитовидної залози і допомагає організму протистояти радіоактивному опромінюванню, відновлює кровотворну діяльність організму за рахунок підвищення кількості білих кліток в крові, і, отже, підвищує імунітет організму. Допомагає організму протистояти виникненню ракових кліток, зокрема після радіації, зв'язуючи і виводячи з в кісток через кал і сечу стронцій. У Японії під час ядерного вибуху менше піддалися дії радіації ті, хто протягом довгого часу пили зелений чай. Серед них наголошувалася вища виживаність, і тому чай називають напоєм атомного століття.

11. Сприяє зниженню ваги. Теїн, вітаміни і інші мікроелементи беруть участь в розщеплюванні жирів, метаболізмі і виведенні шлаків. У зеленому чаї міститься мікроелемент, який знижує зміст холестерину. Дослідження артеріального склерозу, проведені в провінції Чжецзян, показали, що зелений чай знижує не тільки інтенсивність склеротичних процесів в артеріях, але і перешкоджає накопиченню жирів як в крові, так і в печінці.

Додати коментар